Історична довідка

Відгомін далеких літ

Камінь-Каширський має свою історію, що сягає глибокої давнини. На території Каменя-Каширського та його околиць було знайде­но сліди споруд бронзового та раннього залізного віку, також предмети (знаряддя праці, посуд, прикраси) епохи мезоліту, нео­літу. Тут збереглися також залишки городища, оточеного земля­ним валом і ровом, а також курган часів Київської Русі.

Перша лі­тописна згадка про Камінь-Каширський датується 1196 роком, коли волинський князь Роман Мстиславович збудував на цьому місці фортецю для захисту північних рубежів Волинської землі. Фортецю було названо Каменем, а городище, що виникло навко­ло неї-Кошером.У 1241 році, під час татаро-монгольської навали, фортецю було зруйновано, а городище спустошено. У 1340 році Каширськ перейшов під владу Литовського князівства та став власністю литовського князя Любарта Гедіміновича. Тоді розпо­чалися роботи з відбудови фортеці, які тривали до 1366 року. Фортецю було оточено земляним валом, збудовано бійниці, склади для амуніції та запасів провіанту. У1430 році це місто ста­ло одним з перших міст на Волині, яке отримало Магдебурзьке право. У 1442 році великий литовський князь Казимір IV підтвер­див за князем Сангушком та його спадкоємцями право на воло­діння замком. Після Люблінської унії 1569 року Каширськ разом з усією Волинню відійшов під владу Польщі. У 1607 році місто майже дощенту згоріло, і було відбудоване лише у 20-ті роки XVII століття. Пожежі завдавали великого лиха і в наступні роки. Останнім власником Каменя-Каширського з роду Сангушків був князь Адам-Олександр Сангушка-Каширський, котрий подару­вав місто одному з племінників своєї сестри Анни, дружини Юрія Красицького. Останній з роду Сангушків-Каширських волин­ський воєвода Адам Сангушко 1628 року побудував у Камені- Каширському костьол, відкрив монастир домініканців. Після третього розділу Польщі (1795 р.) Камінь-Каширський входить до складу Росії. У XIX віці відносився до Ковельського повіту Во­линської губернії. Місто нараховувало менше 500 мешканців, в тому числі 57% євреїв.

Після відміни кріпацтва в Камені-Каширському, як і в інших містах України, буйно розвивався капіталізм. Наприкінці XIX століття місто нараховувало вже 1220 мешканців. У місті діяв водяний млин, було 12 крамниць, 4 рази на рік тут відбувалися ярмарки.

У цей період Камінь-Каширський підтримував торгівельні зв'язки з багатьма містами. Предметом торгівлі були ремісні вироби міс­цевої промисловості, сільськогосподарські товари, віск, хутро й риба. У місті й надалі переважало сільськогосподарське вироб­ництво. У 1913-1915 роках було збудовано залізничну колію, яка поєднала Камінь-Каширський з Ковелем.

На підставі положень мирного Ризького договору від 1921 р., те­риторія Каменя-Каширського відійшла до Польщі, місто увійшло у склад Пінського повіту Поліського воєводства. У1932-1935 роки було збудовано лінію вузькоколійної залізниці, яка поєднала Камінь-Каширський з містом Любешів.

Камінь-Кашиські вулиці в 1929 році.

Камінь-Каширський костел в 1929 році.

У листопаді 1939 року Камінь-Каширський було включено до складу Радянського Союзу. Місто було віднесено до Білоруської РСР. Після визначення кордонів між Українською та Білоруською РСР, від 4 грудня 1939року Камінь-Каширський увійшов у склад СРСР та був віднесений до новоутвореної Волинської області. У 1940 році Камінь-Каширський став адміністративним центром району та містом районного підпорядкування. У першій половині 1941 року у місті діяли державні деревопереробні підприємства, підприємства харчової промисловості, залізнична станція та за­соби зв'язку. Також створено підприємство лісової промисло­вості. Почалися роботи зі створення деревопереробного під­приємства - лісозаводу. У червні 1941 року в місто увійшли гітлерівці. Фашисти розстріляли та закатували 1535 мешканців, понад 100 молодих хлопців та дівчат було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Місто визволено в квітні 1944 року. Від того часу поновили свою роботу комунальні підприємства, за­лізниця, ліспромгосп. У 1945 році в Камені-Каширському було створене педагогічне училище. У червні 1946 року поновив свою діяльність промисловий комбінат, а 1947 року запрацював маслозавод. У цей же час в районі організовано також перші колгоспи.

У 1950 році промисловість у місті досягла довоєнного рівня. Основою виробництва у місті була деревина, яка постачалася у різні області по всій країні. У 1956 році почав працювати ще один маслозавод. Також було збудовано велику теплоелектрос­танцію, місто було повністю електрифіковано. У 1961 році поно­вив свою роботу лісозавод, було створено автоколону, пов'язану з лісопереробною промисловістю. У1962 році почала діяти мелі­оративна станція. Побудовано потужний льонозавод. У1952 році в місті відкрили медичну школу, яку через рік реорганізували в медичне училище. 1964 року також відкрито музичну школу, в якій навчалося 205 дітей. Від 1966 року в місті діє професійно- технічне училище, яке готує будівельників та енергетиків. У 1980 році було відкрито історично-краєзнавчий музей. У 1990 році було збудовано адміністративне приміщення, до якого було пе­ренесено міську та районну владу, а також бібліотеку. Від 1995 року поновила свою діяльність римо-католицька громада, яка до 2005 року використовувала розташовану поблизу каплицю, поруч з якою знаходиться невеликий цвинтар з могилами поль­ських воїнів, які загинули в 1919-20 роках. Біля цвинтаря ростуть два великі дуби. Від 2005 року молебні громади проходять у новозбудованому костелі. Протягом останніх декількох років у місті відкрилося багато нових крамницьта торгівельно-обслуговуючих центрів, відремонтовано багато будинків загального користування.